Багато біологічно розкладаних пластмас призначені для розкладання в промислових системах компостування. Однак для цього потрібна добре керована система утилізації відходів, щоб гарантувати, що це дійсно станеться. Якщо вироби з цього пластику викидають у традиційні потоки відходів, такі як звалища, або потрапляють у відкриті середовища, такі як річки та океани, потенційні переваги для навколишнього середовища не можуть бути реалізовані, і є докази того, що це насправді погіршить, а не зменшить проблему забруднення пластиком.
Пластикові предмети, позначені як «біорозкладані», можуть розкладатися лише на дрібні шматочки, такі як мікропластик, або на дрібні шматочки, що не піддаються біологічному розкладанню, без будь-яких покращень порівняно зі звичайним пластиком.
Дослідження 2009 року показало, що використання біорозкладаного пластику є економічно доцільним лише в контексті спеціальних правил, які обмежують використання традиційного пластику. Наприклад, після введення спеціального закону в Італії в 2011 році біорозкладні поліетиленові пакети та сумки для покупок стали обов’язковими
笔记
